Інтелектуальне порушення – це стійке порушення пізнавальної діяльності, обумовлене органічним ураженням центральної нервової системи.
Інтелектуальні порушення визначаються лише при наявності трьох основних ознак, а саме:
– системне порушення пізнавальної діяльності, що проявляється у недорозвитку не лише вищих психічних процесів (мислення, пам’ять, мовлення), а й інших психічних процесів (увага, сприймання, уява, відчуття);
– наявність органічного дифузного ураження кори головного мозку;
– стійкість (незворотність) цього порушення .
У дітей з інтелектуальними порушеннями відзначаються труднощі формування ігрової та навчальної діяльності, зокрема, у дошкільному віці без спеціального навчання ігрова діяльність не формується. Також їм притаманне зниження критичності мислення та висока навіюваність (поєднання завищеної самооцінки з неусвідомленим комплексом неповноцінності). Діти з порушенням інтелектуального розвитку розвиваються повільніше та інакше, ніж інші діти. За умови доцільно підібраних методів та прийомів навчання, вони можуть опановувати певні знання та навички.
Коли у клас приходить дитина з інтелектуальними порушеннями, вчителеві треба будувати роботу, спираючись на її сильні сторони. Не треба акцентувати увагу на тому, що дитина не вміє робити.
При організації сприймання навчального матеріалу варто розподіляти його на частини, а процес сприймання кожної частини – уповільнити. Треба привчати дітей аналізувати результати сприймання, порівнювати сприйняте зі зразком. Під час сприймання навчального матеріалу варто задіяти якомога більшу кількість аналізаторів. Результатом правильного організованого сприймання є накопичення учнями з інтелектуальними порушеннями конкретних фактів про предмети і явища навколишньої дійсності.
Розуміння сприйнятого досягається у результаті осмислення матеріалу. З метою розвитку пізнавальної діяльності учнів і, передусім, операцій мислення необхідно, зокрема:
-надавати дітям допомогу у словесних заключеннях, висновках, яку поступово зменшувати;
-подавати матеріал від конкретного до абстрактного;
-постійно уточнювати і доповнювати первинно сформовані поняття, встановлювати взаємозв’язки між ними;
-узагальнення здійснювати від простого до складного зі зменшенням допомоги вчителя при цьому;
-поєднувати наочність, практичні дії та вербальне коментування;
-привчати учнів міркувати вголос;
-стимулювати до розумової діяльності.
Для правильного закріплення матеріалу учнями з інтелектуальними порушеннями варто:
-детально проаналізувати матеріал, виділити основні питання, між якими встановити взаємозв’язок;
-вчити учнів застосовувати знання в різних умовах та життєвих ситуаціях;
-використовувати велику кількість різноманітних повторень;
-постійно доповнювати, уточнювати, корегувати раніше засвоєний матеріал.
Для ефективного застосування знань на практиці – необхідно вчити дітей працювати за інструкцією, систематично включати їх у практичну діяльність, постійно заохочувати та підтримувати учнів.
Варто пам’ятати, що для навчання дітей з інтелектуальними порушеннями використовують ті ж самі методи, що й для навчання дітей з нормотиповим розвитком, проте особливості психофізичного розвитку цих учнів обумовлюють інакші способи застосування цих методів.
Основні кроки, необхідні для навчання дітей з інтелектуальними порушеннями:
1.Позитивний емоційний контакт вчителя і учня. Дитина має розуміти, що вчитель – це безпечна доросла людина, яку треба слухати та виконувати інструкції.
2.Кожен учень має свій темп розвитку. Інколи потрібно дати дитині більше часу.
3.Маленькі успіхи – підкріплюємо.
4.Готуємо середовище для прийняття дитини з інтелектуальними порушеннями.
5.Формуємо здатність дитини комунікувати з іншими дітьми.
6.Навчаємо дітей практичному використанню понять (просторових, кількісних, часових). Якщо, готуючись до уроку, ви розумієте, що якесь поняття абстрактне, спробуйте підібрати асоціацію до нього – предмет або картинку.
7.Обов’язково розвиваємо навички самообслуговування.
8.Розвиваємо творчу активність дитини.
9.Готуємо дитину до перерви (учні з інтелектуальними порушеннями не завжди розуміють, що це таке і що можна робити під час перерви).
Ще один ключ до успіху – це співпраця з батьками. Вчителю необхідно налагодити з батьками доброзичливі відносини, щоб вони відкрилися та відчули, що можуть довірити педагогу свою дитину. Крім того, саме від батьків вчитель може дізнатися про певні особливості дитини та використати це для ефективної та якісної організації навчального процесу. Проте варто пам’ятати, що не всі батьки приймають своїх дітей такими, які вони є . Інколи це триває кілька років.
Тому педагогам варто дотримуватись певних рекомендацій, а саме:
1.М’яко і тактовно давати оцінку ситуації, яку батьки не хочуть приймати.
2. Об’єктивно описувати стан дитини й давати прості рекомендації за принципом: «Якщо батьки можуть це зробити – даємо ще більше. Якщо не можуть – запитуємо, чим їм можна допомогти».
3.Підтримувати батьків: «Разом ми можемо більше».
4.Розповідати батькам, що сьогодні дитині вдалося добре, а що не вдалося.
5.Встановити довірливі взаємини з батьками дитини.
6.Не приймати критику за особисту образу. Батьки стикалися з різними спеціалістами, тому критикують, спираючись на свій досвід.
7.Обов’язково долучати батьків до команди супроводу.
8.Розподіляти відповідальність з батьками. Батьки разом із спеціалістами мають навчати та виховувати свою дитину.
Підготувала вчитель- дефектолог КУ ІРЦ ЛМР Інна КАРПОВА
